Цей рушник створений за мотивами килима 1974 року, зітканого етнічною українкою Оленкою Француз у Канаді. Його образ народився далеко від України, але з глибокої пам’яті про дім.
Наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття понад 170 тисяч українців покинули рідний край у пошуках нового життя. Разом із речами першої потреби вони брали з собою значно більше — традиції, орнаменти, ремесла та пам’ять про рідну культуру. У нових країнах ці знання передавалися дітям і внукам, тому українське ткацтво продовжило жити навіть за океаном.
Оригінальний килим має історичну назву «Вівці, мої вівці». Сьогодні він належить родині Тамари Іваночко — директорки Українського музею в Торонто, де зберігається багато унікальних зразків українського текстилю з діаспори.
Ми перенесли цей образ на великодній рушник, щоб нагадати: українська культура не має кордонів — вона живе там, де її пам’ятають і бережуть.
Як і великодній кошик, який несуть до церкви на світанку, цей рушник є маленьким знаком зв’язку з домом. Навіть якщо між людьми — океан, традиції здатні тримати їх поруч, як тихі нитки у старому килимі.
Матеріал: льон
Особливості: виріб має два шари тканини та оздоблений балабонами ручної роботи
Розмір: 60 × 20 см
